Історія супергосподаря: як після втрати вдихнути в оселю життя
Супергосподиня Маріанн раптом опинилася одна в будинку, який вони з покійним чоловіком відремонтували разом. Щоб привести своє життя до ладу, вона започаткувала власний бізнес, відкривши двері свого будинку в Каліфорнії для гостей з усього світу. За її власними словами, вона ділиться тим, як прийом гостей надав нового сенсу її життю та що означає бути підприємницею:
Мені було корисно знову повернутися до життя, знову вітати людей у себе вдома.
Коли я втратила Майка, то відчула величезну втрату, порожнечу, марність подальшого життя. У травні 2017 року під час хірургічної операції, яка мала стати стандартною процедурою, виникли певні ускладення, яких він не зміг пережити. Лише за чотири дні до цього ми святкували нашу 26-у річницю спільного життя.
Моя донька переїхала додому, щоб побути зі мною. Але майже через рік вона знову поїхала, і раптом я залишилася в будинку сама.
Я не пам’ятаю конкретного випадку чи причини, чому я почала приймати гостей. Просто ця ідея якийсь час зароджувалась у моїй свідомості. А потім у вересні 2017 року вирушила в подорож, щоб зустрітися з друзями в Орегоні, і гостювала там у помешканні на Airbnb. Господар виявився чудовим хлопцем, і я розповіла йому, що сталося. Я почала усвідомлювати, що прийом гостей може стати для мене чудовим шансом.
Після смерті чоловіка я перестала отримувати його пенсію, і це була втрата великої частки доходу. Я працюю на себе як учителька, письменниця й ландшафтна дизайнерка. Я просто не могла зосередитися на чомусь одному.
У моїй уяві прийом гостей на Airbnb був способом легкого й постійного заробітку. Але це робота. І, безумовно, як самотня жінка, я дуже непокоїлася через безпеку. Я купила замки для своєї та гостьових кімнат, але, здається, я лише раз замкнула свої двері, коли якийсь хлопець прибував пізно вночі. Мій друг, який також приймає гостей, запропонував мені описати своє помешкання так, щоб сюди приїжджали приємні мені люди. І наразі цей спосіб чудово спрацьовує. Можливо, це наївно, але до певної міри я впевнена в тому, що більшість людей добрі.
Прийом гостей став способом потроху повертатися до активного життя. Мені довелося підтримувати будинок у чистоті й мати привітливий вираз обличчя. Я була змушена трохи зібратися з духом. Усе це пішло мені на користь.
З кожною новою людиною, яка заходить до будинку, я згадую Майка. Це сумно, але водночас це надає сил.
Йому подобалося працювати над цим будинком. Він був столярем. Коли ми купили будинок у 1995 році, він був у поганому стані, однак Майк зробив із нього дуже затишну оселю. Коли люди приходять у гості, помічають виконану роботу з деревом і кажуть: «Нічого собі!», я відчуваю його енергію, його дух у такі моменти.
Я відчуваю неабияку гордість. Причому не лише за нього, а за нас обох. Як чудово, що я можу поділитися цим з іншими.
Спочатку я розповідала гостям, що щойно втратила чоловіка. Але поступово це вже стало не першим, про що я говорила.
Мені дуже щастило на гостей. Оскільки я живу в Санта-Моніці, вони зазвичай виїжджали на пляж, на пірс, до Венеції, тому я їх насправді рідко бачила. Я досі потребувала багато тиші й самотності, тож це було ідеально.
Іноді ми розмовляли за чашкою кави або сиділи на веранді з келихом вина й насолоджувались океанським бризом. Із деякими з гостей було дуже приємно поговорити. Це нагадувало мені, що життя триває, як би банально це не звучало.
Якось до мене приїхала молода жінка. Я не згадувала про смерть Майка, але, можливо, вона помітила його фото в будинку. Вона розповіла, що кілька місяців тому її коханий загинув в аварії. Мені вдалося надати їй не лише помешкання, а й можливість поговорити про свою втрату з тим, хто це розуміє. А для мене вона стала людиною, з якою я могла поговорити про Майка. Ми легко знайшли спільну мову. Кілька разів ми писали одна одній SMS. Наші життєві шляхи в певний момент пересіклися, однак, імовірно, ми більше ніколи не побачимось.
Як господарі ми надаємо частину свого помешкання, але іноді ми ділимося набагато більшим.
Відкривши свій дім для мандрівників, я змогла щось давати іншим, навіть якщо відчувала повне спустошення.
Тепер у мене є свій бізнес. І я б могла багато сказати про те, як добре бути власним босом і самостійно вирішувати, як будувати своє життя. Ведення власного бізнесу надає жінці справжнє відчуття сили.
Комусь це може здатися старомодним, але я вважаю, що приймати в гостях незнайомих людей – свого роду ритуал. Ми, господарі, служимо провідниками для втомлених мандрівників. А коли ми відчуваємо біль і самотність, така взаємодія й таке спілкування здатні трохи зцілити наші рани.
Фото люб’язно надала Маріанна